*****************************************************

Психологічне насильство

Психологічне (або емоційне) домашнє насильство — це використання переваги, щоб принизити та знецінити іншого члена сім'ї. Насильством також є свідоме ігнорування потреб та почуттів тих членів сім'ї, які залежні від людини та потребують догляду. Як-от дітей чи людей старшого віку.

Психологічне насильство може характеризуватися такими ознаками:

• Страхи, тривожність, постійне почуття небезпеки (завжди перебуває напоготові), нерішучість, повна безініціативність та відчуття безпорадності.

•Труднощі з концентрацією.
• Наявність скарг психосоматичного характеру.
• Депресія; нав'язливі рухи та думки, схильність до одноманітних рухів та дій на кшталт розгойдування в кріслі, різання паперу, розчісування одного й того ж пасма волосся тощо.
• Надмірне збудження, безсоння або, навпаки, підвищена сонливість та уповільнення рухів (останні вважаються проявом "лінощів", "нездатності добре виконувати свої домашні обов'язки" та підсилюють почуття провини).
• Втрата соціальних контактів з родичами, друзями, гостре відчуття/прагнення самотності та ізольованості.
• Уникання погляду в очі.
• Суїцидальні наміри, погрози позбавити себе життя.
• Почуття провини, сорому за отримані фізичні ушкодження.
• Звуження свідомості, нездатність адекватно оцінювати ситуацію, власне майбутнє, свої вчинки та вчинки інших людей, поєднання підозрілості з безмежною довірливістю.
• Відкладання часу звернення за допомогою або відмова від неї чи будь-якого зовнішнього втручання, спрямованого на вияснення та зміну ситуації.
• Зневіра в можливості змін у власному житті на краще, відсутність ініціативи, страх перед життям, втрата сенсу і інтересу до життя.

   Окремий конфлікт у сім'ї, випадкова образа чи навіть повторювані сварки — це не психологічне насильство. Насильство — свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви. Це ускладнює для постраждалих ефективний захист почуттів та інтересів.
 

Прояви психологічного насильства щодо дітей:

       Психологічне насильство щодо дітей найчастіше виправдовують перевагою у досвіді, виховними потребами, нездатністю дітей самостійно подбати про себе. Часто батьки й опікуни «не розуміють», що їхні дії чи слова (або ж бездіяльність) є психологічним насильством. Відтак, кількість дітей-жертв психологічного насильства найбільша з-поміж усіх його видів — 45%.

• образливі слова й приниження дитини щодо її успішності в навчанні, позашкільної діяльності, захоплень, інтересів чи повсякденної поведінки:
  — «Ти тупий/тупа»;
  — «Так і виростеш нездарою»;
  — «Чого витріщився — вчи!»;
  — «В одне вухо влетіло, через інше вилетіло»;
  — «Ти, як баран, уперся рогами в стіну»;
• втягнення дитини у конфлікт між дорослими, примус підтримати одного з дорослих:
  — «Іди і розкажи йому/їй, може, він/вона тебе послухає»;
  — «Іди і скажи йому/їй, що він/вона "поганий"/"погана"»;
  — «Передай йому/їй, що я більше його/її не хочу бачити»;
  — «Ти зі мною, бо він/вона вчинила погано, я б ніколи так не зробив/зробила»;
  — «Іди до нього/неї, тебе ж там більше люблять»;
• постійні домашні конфлікти чи насильство, яке бачить дитина;
• ігнорування дитини як спосіб покарання.